Люди́на розу́мна (лат. Homo sapiens) — вид роду Люди (Homo) із родини гомінід в ряді приматів, єдиний з наявних в теперішній час. Від сучасних людиноподібних мавп, крім анатомічних особливостей, відрізняється значним ступенем розвитку матеріальної та нематеріальної культури (включаючи виготовлення та використання знарядь праці), здатністю до мови та розвиненому абстрактному мисленню. Вид людина розумна сформувався у ході довгого і складного історико-еволюційного прогресу (антропогенезу).

Лінія еволюції людини характеризувалася прямоходінням, поступовим вдосконаленням руки як органу праці, ускладненням будови мозку і прижиттєво виникаючих форм поведінки. При цьому морфологічна еволюція гомінідівмала нерівномірний, «мозаїчний» характер. Так, спочатку сформувався комплекс ознак, пов'язаних з прямоходінням (не пізніше 3 млн років тому, а можливо, і значно раніше), тоді як об'єм мозку у цих найдавніших гомінід був досить невеликий (менше 800 см³), а рука ще багато в чому зберігала риси мавп. Ймовірно, не було повного паралелізму і в темпах морфологічної та біохімічної еволюції. Згідно з поширеною точкою зору, лінія людини відокремилася від загального з мавпами стовбура не раніше 10 і не пізніше 6 млн років тому. Перші представники роду Homo з'явилися близько 2 млн років, за даними археології найдавніші скелети сучасної людиниН. sapiens мають вік біля 200 тис. років, аналіз генетиків дає наступні цифри по чоловічій лінії (Y-хромосоми) — 338 тис. р.,[1] по жіночій (мітохондральна ДНК) — 200 тис. р.[2] Найдавніші сліди трудової діяльності датуються 2,5-2,8 млн років (знаряддя з Ефіопії).

У ході гомінізації відбувалося зменшення плодючості, подовження періоду дитинства, уповільнення статевого дозрівання, зростання тривалості життя одного покоління. Генотип людини забезпечує можливість сприйняття соціальної програми, а повна реалізація його біологічної організації можлива лише в умовах соціального середовища.

Після появи людини сучасного типу суспільно-історичний розвиток вже не визначається змінами біологічних властивостей людини. Але стабілізація фізичного типу людина відносна: в межах видового, «сапієнтного» комплексу можливі різноспямовані зміни морфофункціональних характеристик, що нерідко приймають форму «епохальних зрушень». Починаючи з мезоліту, неодноразово відбувалися такі коливання в довжині тіла, масивності скелета, формі голови тощо. Вони можуть виражатися і в змінах темпів онтогенезу (акселерація). У сучасної людини вплив на ці процеси як біологічних, так і соціальних чинників в їх складній взаємодії безперечний. Питання про можливість направленої дії людини на свій генофонд вельми складне і не може вирішуватися однозначно, воно представляє не тільки науково-технічну, але і, в першу чергу, соціально-етичну проблему.

У зоологічній системі вид людина розумна належить до підтипу хребетних, класу ссавців, ряду приматів, родини гомінід. Найбільш споріднені з людиною (за даними порівняльної анатомії, фізіології, молекулярної біології, імуногенетики, патології тощо) людиноподібні мавпи, особливо шимпанзе звичайний ігорила. З ними людину зближують такі анатомічні особливості, як відносно великий головний мозок, п'ятипала хапальна кисть з плоскими нігтями і великим пальцем, що протиставляється, та інші. Відмінності ж між людиною і рештою приматів стосуються переважно будови рухового апарату і розмірів, борознуватості кори та загального та розвитку головного мозку.

Всі сучасні люди належать до одного виду, в межах якого виділяється декілька основних рас.

Серед людиноподібних мавп людина вирізняється найвищим ступенем розвитку психіки і влаштованістю суспільного життя; людина єдина володіє розвиненою культурою та здатна до її створення. Характерною особливістю людини є свідомість, що сформувалася на основі суспільно-трудової діяльності.

Дуже високий ступінь гомології ДНК людини і шимпанзе — не менш 90% схожих генів. Проте в морфологічному відношенні людина вельми відрізняється від людиноподібних мавп пропорціями кінцівок (подовження ніг порівняно з руками), S-подібною формою хребта з виразними вигинами в шийному й поперековому відділах, особливим розташуванням і розвитком деяких м'язів у зв'язку з прямоходінням, низькою розширеною формою тазу, сплющенням в передньозадньому напрямі грудної клітки, склепінчастою стопою з масивним та приведеним великим пальцем при деякій редукції решти пальців, наявністю повного зіставлення великого пальця кисті, сильним розвитком папілярних візерунків на пальцьових подушечках рук.

 

Скелет людини, вигляд спереду

Для людини характерні:

• абсолютно і відносно дуже великий головний мозок (в середньому за масою він в 3-4 рази перевищує мозок шимпанзе і горил);
• прогресивна диференціація ділянок мозку, позв'язаних, наприклад, з розвитком членороздільної мови (лобова, нижньотім'яна, скронева долі);
• анатомічні особливості периферичного апарату голосотворення (наприклад, наявність особливого голосового м'яза гортані);
• відносне збільшення мозкового відділу черепа й ослаблення лицьового (у зв'язку з прогресивною редукцією щелепного апарату і жувальної мускулатури);
• редукція волосяного покриву тощо.

Статевий диморфізм людини проявляється в:

• загальних розмірах тулуба;
• пропорціях (відносно велика ширина тазу у жінок, плечей — у чоловіків);
• розвитку головних компонентів тіла (найкращий розвиток підшкірного жирового прошарку у жінок, мускулатури та скелета у чоловіків; відмінності в розмірах жирових клітин, діаметрі м'язових волокон).

Разом з цим спостерігаються відмінності в деяких фізіолого-біохімічних характеристиках (багато гормонів, гемоглобін, силові м'язові характеристики тощо).